Загибель санітарного транспорту «Вірменія» – шоста за масштабом серед найбільших морських катастроф у світі

Трагічні сторінки війни

Війна – це біда, смерть і сльози. Серед трагічних сторінок, що вписані в літопис Другої Світової війни, загибель пасажирсько-вантажного теплоходу «Вірменія» (рос. «Армения») 7 листопада 1941 року недалеко від Ялти займає особливе місце. Вже тому,що це один з самих нелюдських злочинів фашистів, коли гітлерівці знищили одразу декілька тисяч поранених та мирних жителів. Це морська братська могила, одна з найбільших в світі, місцезнаходження якої не відоме до цих пір. Ось чому зараз дуже важливі спроби знайти «Вірменію» – ми нарешті повинні віддати останні почесті тим, хто до сьогодні перебуває у списках безвісно зниклих. А якщо пощастить, то й назвати їх імена.
Так склалася доля, що в Чигирині проживає корінна мешканка нашого міста Атамась (дівоче прізвище Рясіченко) Надія Дмитрівна, 1925 року народження. Тут же проживав і її рідний брат Рясіченко Дмитро Дмитрович, 1915 року народження. З молодих років, він, після закінчення Чигиринської школи № 2 проживав в м. Одеса і працював на пароплавах Чорноморського флоту. З початку війни працював на теплоході «Вірменія», який в 1941 році був переобладнаний на санітарний транспорт для перевезення поранених бійців із зони бойових дій на кавказське побережжя Чорного моря. 7 листопада 1941 року теплохід «Вірменія», який вийшов із Ялти, був торпедований німецьким літаком. Це було вранці. Після цього за лічені хвилини корабель затонув. За різними оцінками врятувалося від 4 до 8 людей із більше п’яти тисяч, в тому числі старшина Бочаров та військовослужбовець І.А.Бурмістров. Бачив загибель судна і командир морського мисливця старший лейтенант П.А.Кулашов, якого після повернення до Севастополя, цілий місяць допитували в НКВД, але потім відпустили. Про цю історію та її певний зв’язок з Чигирином нам розповів рідний племінник Дмитра Дмитровича Рясіченка Владислав Атамась.
За даними «Книги пам’яті України» Дмитро Дмитрович Рясіченко був призваний на військову службу в м. Одеса у 1941 році. Загинув 7 листопада 1941 році у Чорному морі. Рідні розповідають, що його життя закінчилось саме на теплоході «Вірменія».
Тож про все по порядку.
6 листопада 1941 року із севастопольського порту вийшов теплохід «Вірменія». На ньому евакуйовували військовий госпіталь та жителів міста. В останній рейс «Вірменію» вів капітан Володимир Якович Плаушевський. На борту знаходилося за різними даними від п’яти до семи тисяч чоловік. 7 листопада судно прибуло в Ялту, де на борт було взято ще декілька сотень осіб. О 8 годині ранку судно вийшло із порту, та через декілька десятків кілометрів було атаковане німецьким літаком-торпедоносцем «Хейнкель Не-111». Через чотири хвилини корабель затонув. Німці атакували «Вірменію», не дивлячись на те, що транспорт мав спеціальні знаки санітарного судна. Точне місце загибелі теплохода до цього часу не встановлено.
«Вірменія» – санітарний транспорт. Колишній вантажопасажирський теплохід. В складі Чорноморського флоту з 8 серпня 1941 року. Місткість: 4727 брт. Швидкість: 14 вузлів. Судно було спроектоване морськими інженерами Ленінградського Центрального бюро морського судно будівництва під керівництвом головного конструктора Я.Копержинського, спущене на воду в листопаді 1928 року. «Вірменія» ввійшла в шестірку найкращих пасажирських кораблів Чорного моря, що складались з «Абхазії», «Аджарії», «України», «Вірменії», «Криму», «Грузії».
6 листопада 1941 року санітарний транспорт «Вірменія» (капітан Володимир Якович Плаушевський) вийшов із Севастополя в Туапсе з пораненими і пасажирами на борту, під охороною двох сторожових катерів. Зробив захід в Ялту, де забрав частину евакуйованих із Симферополя. Під час стоянки в Ялті був отриманий наказ командуючого флотом: у зв’язку з відсутністю авіаційного прикриття вихід судна із порту забороняється до 19 годин, тобто до настання темноти. Капітан наказ отримав, але о 8 години 7 листопада вийшов з Ялти. Достеменно відомо, що первісний наказ капітану Плаушевському був чітко сформульований: забрати поранених та медперсонал і із Севастополя йти до Туапсе в нічну пору доби. Потім надійшов новий терміновий наказ: йти в Ялту для врятування партактиву та поранених. При цьому час виходу судна із Севастополя було змінено на дві години. Третій наказ, переданий капітану Плаушевському, змусив його, не заходячи в Балаклавську бухту, також забрати представників місцевої влади і поранених. В четвертому наказі, що був переданий капітану «Вірменії» рано вранці 7 листопада, йшлося про те, щоб судно покинуло Ялту не раніше 19 години вечора. Але цей наказ дивним чином був порушений і капітан спрямував судно без охорони фактично назустріч неминучій загибелі. Безсумнівно, що капітан Плаушевський не підкорився наказу командувача флотом тільки тому, що змушений був підкоритися іншій владі, що перебувала на борту. Цією владою, що була прийнята на борт «Вірменії» були співробітники НКВД та СМЕРШу. Люди, які залишалися на березі бачили, як капітан, перед тим, як скомандувати «віддати швартові», був розлючений, як загнаний звір. І це був капітан Плаушевський, якого всі товариші по службі характеризували як виключно холоднокровного і витриманого командира. Безсумнівно, за відмову підкоритися йому погрожували розправою, ті, хто поспішав покинути Ялту.
Об 11 год. 25 хв. 7 листопада на траверсі Гурзуфа «Вірменія» була атакована літаком-торпедоносцем ворога. На корабель було скинуто дві торпеди, одна з яких потрапила в носову частину. В 11 год. 29 хв. «Вірменія» затонула. Загинуло, за різними оцінками спеціалістів, до п’яти з половиною тисяч осіб, в тому числі весь особовий склад чотирьох морських севастопольських і ялтинських госпіталів. Загибель «Вірменії» за кількістю людських жертв стала найбільшою катастрофою радянського судна на Чорному морі в роки Великої Вітчизняної війни. Координати точки загибелі судна 44°15,5’N 34°17’Е, глибина на місці загибелі близько 1200 метрів (за іншим даними – 44°17’N 34°10’Е, глибина на місці загибелі 250 метрів). У 2000-х роках Департамент морської спадщини України почав пошукові роботи на місці загибелі судна, які не привели до успіху. У 2006 році до пошукових робіт за проханням української сторони підключився Інститут океанографії і океанології США під керівництвом Роберта Балларда. Американці знайшли в пошуковому районі загибелі судна цікаві об’єкти, але «Вірменія» так і не була знайдена.
Нещодавно було розсекречено деякі документи, що стосуються «Вірменії», яка в 1941 році була потоплена німецькою авіацією. В розсекречених документах міститься інформація про повний склад екіпажу – 152 особи, а також про те, що в день катастрофи співробітники НКВД на борт судна вантажили невідомий багаж – декілька десятків ящиків (існує припущення, що це золото з кримських музеїв). Списки пасажирів відсутні, оскільки складались безпосередньо на борту корабля, а копій не залишилося. Через німецьких ветеранів намагалися знайти екіпаж торпедоносця, що атакував «Вірменію», щоб уточнити деталі та координати катастрофи, так як німецькі архіви славляться впорядкованістю та збереженістю документів. Відповідь надійшла неочікувана: «архів люфтваффе вивезений до СРСР». В радянські часи документи про загибель «Вірменії» були засекречені, також було заборонено будь-що повідомляти з цього приводу.
Сучасному поколінню складно осягнути сенс приховування правди війни від народу, що безсумнівно, було на руку ворогу.
Пам’ятаймо героїв. Тих, чиї імена дійшли до нас, і тих, хто залишився безіменним. Ваш подвиг безсмертний. Дякуємо за Перемогу!

Ірина Терещенко, кор. «ЧВ»,
Фото з сімейного архіву сім’ї Атамась

  

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *