Як повезе…

Або як чигиринці добираються на роботу та в школу

Життя чигиринців, як і інших містян тісно пов’язані з транспортом. Майже всі ми, як з ранкової кави, починаємо свій робочий день з автобуса. За чверть години добирання до роботи кілька жовтих і одна біленька «таксички» стають для нас і «хатою-читальнею», і «масажним кабінетом», й своєрідним «інфобоксом» в якому дізнаєшся про всі плітки та офіційні версії новин району. Та ще й з перченою оцінкою всьому, що відбувається.
За час дороги вам добряче боки намнуть, а коли ви зійдете на своїй зупинці, заодно і кісточки перемиють.
Нині, коли перевели час на зиму і стало раніш смеркати, а рухатися на вело-, мото-транспорті тепер уже холоднувато, на авто – дорогувато, чигиринські автобусики перетворились на прообрази казкових «рукавичок». Різновіковий контингент пасажирів шумить, гуде, обриває гудзики і рукави, ручки сумок і портфелів, але вперто їде. Міксуючи докупи жителів древньої гетьманської столиці, слухаючи зойки тих, кому наступили на улюбленого мозоля, бурчання тих, кому не вдалося зійти на своїй зупинці. Про те, що кажуть вслід автобусу ті, хто в нього «не влізли», можна лише, читати по губах, або здогадуватись не без того, що від здогадки іноді доводиться зашарітися…
Зазвичай, на зупинках залишаються обурені працівники, що спізнюються на роботу та школярі, які теж не завжди втрапляють на перші уроки…
Боячись порушити тонку грань етичності, не можна не сказати, про те, що зазвичай, салон автобуса на добру половину заповнений пенсіонерами. Нарікання інших про те, що вони «не прив’язані ні до часу, ні до роботи, ні до навчання й могли б їздити і не в час пік» уже не один раз звучали в салонах автобусів, чим викликали бурхливу реакцію тих, хто на заслуженому відпочинку.
З великими претензіями та наріканнями на їх адресу деякі чигиринці навіть звертались до редакції телефоном та, «вживу» заходили по дорозі від швеї, що пришивала їм обірвані рукави.
Втихомиривши емоції спонтанних респондентів, від них довелось почути і раціональні пропозиції. Серед них і глобальні щодо адресної допомоги на пільговий проїзд та практику кількох пільговиків на рейс, як то практикують в інших містах(наприклад 2-3 пенсіонери на один автобус).
До того ж класичний закид пенсіонерів на адресу працюючих «Доживете до мого віку», нині дещо знівелювався. Багато з нас дожили і до 55, і до 60 років, але держава залишила таких громадян «ще молодими», відтермінувавши їх пенсійний вік. Тож іще якусь п’ятирічку доведеться «добиратися» до роботи…
Після транспортних перепетій в Черкасах, чигиринці запозичили і деякі конструктивні ідеї. Серед пропозицій, які в редакції озвучили візитери було, наприклад про те, щоб запровадити пільгове (безкоштовне) перевезення пенсіонерів уже після часу пік, аби працюючим та учням було легше добиратися на роботу та у школу. Як би там не було, а за день можна встигнути і на базар, і до лікаря, і на акційний розпродаж…
До того ж батьки учнів просили через газету оприлюднити їх прохання щодо розгляду можливості безоплатного (до обіду) проїзду школярів (як було запропоновано в Черкасах), адже на відміну від пенсіонерів, діти не отримують грошей, а оплачують проїзд на рівні з працюючими дорослими.
Наталя ЛЕБЕДЕНКО, кор. «ЧВ», за зверненнями громадян та підслуханими в автобусі розмовами

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *