В древній гетьманській столиці зачаровував співом Петро Чорний

Теплого весiннього вечора, в Чигиринi з концертом виступив заслужений артист України, Петро Чорний.

Вiн не тiльки чудовий артист, голос  і пісні якого слухаєш із захопленням, але й дуже шляхетна,  хороша людина.

Впевнитися у цьому можна було після концерту, адже спілкування з глядачами продовжилося і за кулісами, і в гримерці. Не дивлячись на втому  після виступу, Петро нікому не відмовив в автографі, залюбки фотографувався з шанувальниками на згадку.  Та погодився трохи розповісти про себе, своє ставлення до життя. Спiлкування  виявилося  простим та невимушеним, наче зустрiлися як давнi знайомi.

Біографічна довідка. Заслужений артист України, мультиінструменталіст, продюсер, композитор, режисер-постановник, співак  Петро Чорний  народився в селі Ясна Поляна, на батьківщині письменника з світовим ім’ям Льва Толстого. Закінчив Київську середню спеціальну музичну школу ім. М.В.Лисенка при Київській консерваторії по класу  фортепіано та Інститут театрального мистецтва (відомий в усьому світі як ГИТИС) в Москві. Мама Петра, Галя Чорна, була
донькою всім відомої народної артистки СРСР Лялі Чорної, а він так би мовити, їх особистою «валізкою» під час безкінечних гастролей. Мудрий адміністратор Михайло Бикинштейн, що працював з Губерманом та іншими відомими артистами, підказав, щоб обдарований хлопець вчився застосовувати  даний Богом талант. Доля розпорядилася – потрапив на навчання до Києва. Дійсно, в радянські часи таких шкіл для обдарованих дітей було три : в Москві (ГИТИС), в Пітері (ім.Римського-Корсакова) і в Києві (ім.Лисенка). Ось так складалася доля у гастрольної дитини. А зараз Петя  – досвідчений артист,  але людяний, завжди усміхнений своєю фірмовою усмішкою і навіть десь сором’язливий.

  • Втомилися після концерту?
  • Знаете, коли вдома сидиш і не має концертів, це як для пілота відсутність неба. Не вистачає цього стану творчого злету. Бо ж саме із спілкування з глядачами черпаю натхнення та й життєві історії, які потім, іноді, складаються в пісенні рядки. Тож втома є, але приємна.
  • Щільний гастрольний графік?
  • Так, і я дуже радий цьому. Ось завтра виступ в Олександрівці. Це така неймовірна розкіш, але ж і велика відповідальність, виступати  на невеликих сценах, перед щирим глядачем. Коли бачиш в залі людей, очі яких сповнені радістю від зустрічі з артистом, завжди відчуваю хвилювання.
  • Розскажіть нашим читачам про своє ставлення до життя. Що для Вас творчість?
  • Творчість – це і є моє життя. З глядачем і сценою я з дитинства. Можна сказати вже знав ким буду. Ще хлопчиськом, за кулісами повторював те, що відбувалося на сцені. У мене в житті так відбулося все, як в анекдоті: дочка директора заводської їдальні  вже з дитинства знала, де буде проходити її весілля. Так і у мене. Сьогоднішній концерт  – це не шаблон. Я завжди намагаюсь дуже індивідуально говорити із залом, що б проникнути в атмосферу, бо ж глядач головний, а я покірний  слуга свого глядача, якого безмежно люблю і поважаю. Я ніколи не б’ю себе в груди і не говорю пафосно про  роботу на сцені. Намагаюся все робити з душею, щиро, без фальші. Адже слухач чуттєвий і одразу відчуває нещирість, а це для мене неприпустимо. Я займаюся улюбленою справою, дарую людям радість. Ділюся своїм позитивним настроєм, емоціями, відношенням до життя з публікою.  Ось сьогодні особливо відчув, що це взаємно. У вас був такий емоційно теплий зал. Не дивлячись на те, що концерт трохи затримався, люди терпляче чекали мого виходу до них. Низький уклін такому глядачу, безмірно вдячний за відношення. Висловлюю свою повагу і вдячність чигиринцям. І через свої пісні, можливо якась моя пісня змусить когось зізнатися в коханні. Або ж хоча б на хвильку замислитися про життя, про відносини між людьми, про стосунки між чоловіком і жінкою, про ставлення і повагу  до батьків. Значить я на вірному шляху.
  • Чи сподобався Вам Чигирин?
  • А місто Чигирин я знаю, тому що рідне моє місто Черкаси. В свій час мама перейшла працювати в Черкаську філармонію  завдяки Раїсі Кириченко, Анатолію Пашкевичу. Тому Чигирин я добре знаю. Що б не  говорили Богдан Хмельницький –  це історія України, тут намолене місце.
  • Як Вам чигиринські глядачі? Яку атмосферу відчули під час виступу на чигиринській землі?
  • Сам глядач неймовірний.. От коли там наверху наші політики думають, як поєднати Україну. Подивіться скільки сьогодні в залі було національностей.  У вас –  в одному залі всі, і дітки танцювали, і дорослі. Тому, бачите, народ швидше об’єднується за допомогою любові,  традицій, культури,  і звичайно – пісні. Якщо є  люди, які не поважають іншу культуру, але спалювати табір ромів, як це сталося в Києві на Лисій горі, вважаю, що таких проявів не можна допускати. Дуже вихований глядач, інтелігентний, культурний. Ніхто не кричав, ану діти тихіше, звичайно  ромські діти шебушні, непосидючі. Вони під час концерту бігали, стрибали, танцювали, раділи, що я до них приїхав справжній, не підмінили (посміхається (ред.). І все це перетнулося  з глядацькою вдячністю через аплодисменти різних людей. Для артиста – аплодисменти це щастя. Для чоботаря щастя – коли купують його взуття.   Для глядача – задоволення бачити, що артист щиро віддає себе мистецтву. І своє завдання, як я його бачу  – як мене вчили мої педагоги –  це нести добро людям через свої пісні.
  • Таке враження, що ви завжи в настрої, бадьорий, настільки захопливо і цікаво розповідаєте, хоча тільки закінчили виступ.
  • Зараз це натхненна втома. Але буває  і роздратування, коли  деякі  незнайомі люди починають вести себе фамільярно, виявляють до мене неповагу. Ось цього не терплю. Намагаюсь дипломатично обходити  такі гострі кути, тут вже моя команда допомагає іноді, справитися з такими нештатними ситуаціями. Стараюсь зрозуміти мотиви такої поведінки, можливо у людини день не задався з самого ранку, от і результат на вечір. А тут я. Але завжди все вирішували спокійно, виважено і толерантно. Таке відношення дійсно допомагає зберегти рівновагу, не втратити контроль.  Адже я повинен дарувати позитивні емоції  на сцені для моїх дорогих глядачів.
  • Я вас уважно слухала, це дійсно таке задоволення чути такий голос як у Вас. І мені здалося, що Ви б щиро співали й для одного глядача в залі, настільки індивідуальний, трепетний підхід у Вас до людей, які прийшли послухати артиста. Ви безмежно поважаєте свого слухача, глядача, це відчувається в піснях, в інтонаціях, Ваших зверненнях до залу. Таке враження, що Ви промовляєте і співаєте і для всіх і для кожного. Дуже щиро. 
  • Зараз знаєте, такий час цікавий, що продвинутість і сучасність в тому, щоб зі сцени демонструвати не талант, а фізичні принади, вдягати мінімум одягу. Я не прихильник цього . Зачепити глядача повинен мій голос, ті слова які я говорю і співаю зі сцени.  А просто скромно зізнатися в коханні, за допомогою слів, пісні – це якось не модно. Я не прихильник такого, я романтик.  Вважаю, що коханням треба жити. Бог придумав слово любов. Це захист. Коли людина живе з любов’ю , її нічого не візьме, зло не підступится.  Тож всім бажаю жити з любов’ю в душі, мати світлі помисли і слухати мої пісні. Я бажаю Вам шановні, любі мої глядачі, вдячні і самовіддані чигиринці, жити любов’ю. Сьогодні Ви подарували мені частинку своєї душі, надихнули  творити  нові пісні для Вас. Дякую Чигирину за теплі весняні обійми!

Від редакції. Також хочеться  вiдмiтити роботу  команди Петра Чорного. Це Сергій Моісєев – скрипаль-віртуоз, Валерій Стерео – чарвіник-звукорежисер, Андрій Семенов –  концертний директор. Хлопцi  справжнi профi: однодумцi, так тримати! I окрема подяка чигиринцям, якi прийшли послухати спiв Петра, який через пiснi, раз за разом зiзнавався у коханнi до України i до Чигиринського краю.  До речі, Петро та його команда планують приїхати до нас з концертом цієї осені, тож чекаємо! Дякуємо  за вiдношення, за щирiсть i теплоту слiв. Нових звершень, натхнення, гарних авторських пiсень!

 

Щиро дякую за розмову і приділений час,

Ірина Терещенко, влас. кор. газети  «Чигиринські вісті»

 

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *