Україна в кожному з нас

Роздуми сільської вчительки, або як фестиваль гармоністів зібрав у Тіньках талановитих музикантів з усіх кінців нашої країни

Ще в 70-80 роках минулого століття мене вражало ставлення американців, поляків до свого державного прапора, національного Гімну. Вони залюбки обгорталися такими стягами, виходячи на різні заходи, шили і носили одяг з національною символікою, натхненно і з гордістю виконували Гімн своєї країни.
І я задумувалась, чому ж ми, українці, байдужі до національних святинь, до української самобутності?
А байдужими ми стали не так давно, – а в минулому столітті, коли стали «меншими братами» для росіян в Союзі «рівноправних» республік.
Пам’ятаю, як я прищеплювала учням любов до творів про Володю Ульянова, як вивчали ми дитячі пісні, написані російською мовою, бо на українській мові їх майже не було.
А тепер розумію, що тоді відбувалося тотальне зросійщення українців: один в СССР радянський народ, заборона всього національного, закриття українських шкіл. Навіть розмовляти українською-вважалося бути меншовартісним!
Ще й зараз містяни говорять переважно російською, бо так звикли з радянських часів.
Письменники, поети, які несли в народ в своїх творах правдиву історію, національні традиції-переслідувались, Як-от, було з твором О. Гончара «Собор».
За часи перебування України в СССР молодь майже забула про вечорниці, гаївки, веснянки, колядки, щедрівки та інші народні традиції та обряди.
Залишались в селах лише рушники-народні обереги, що зберігали ідентичну українську енергетику. За чутками, ніби японці, які зазнали ядерного удару у Другій Світовій війні, говорили після Чорнобильської трагедії, що українців рятували, якоюсь мірою, наші рушники, вишиті мережками різної народної символіки, які і зараз досліджуються науковцями. Слава Богу, що тепер національні орнаменти стали шанованими серед молоді, яка залюбки одягає українські вишиванки на різні заходи.
Нещодавно, взявши томик Михайла Старицького з полички своєї бібліотеки, перечитала твір «Ніч під Івана Купала», який автор назвав «малоруською драмою зі співами та музикою». Письменник жив і творив ще в ХІХ столітті… «За двома зайцями», «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці», «Циганка Аза», «Маруся Богуславка» стали відомими і до сьогодення. Скільки в цих творах українських пісень, правдивого зображення життя українців!
З вдячністю згадую Тамару Щербатюк, яка започаткувала телепередачі «Надвечір’я». Ці програми сповнені справжнім народним духом.
А відомо ж, хто не шанує минулого, не матиме щасливого майбутнього.
З болем завжди проводжаю думками в потойбіччя наших бабусь і дідусів, носіїв української ідентичності, які свою мудрість не завжди встигали, та і чи мали кому передавати, як і українські традиції, так і пісні, музичне мистецтво.
Але українське коріння ще живе і відроджується стараннями нашої талановитої молоді, яка повертає до життя через різні заходи те, чим живиться українська душа. І ось вже вчетверте в БК с. Тіньки в першу суботу червня проходять фестивалі гармоністів.

Наймолодший учасник фестивалю Матвійко Лапський з м. Черкаси

Тіньки. Фестиваль. Гармонь.

Як і по всій Україні, також і на Чигиринщині є кому нести в народ традиційні цінності, національну духовність, справжню народну музику, тепло української пісні, широту української душі.
Відрадно, що в країні створена Асоціація гармоністів України. Наша музика, як і українська мова, зберігає націю, здатна поєднати минуле і сучасність, створити ліричний настрій, загоїти душевні рани.
Тож, на наш фестиваль, організований самобутнім майстром гармоніки та талановитим музикою, колишнім випускником ЗОШ села Тіньки Андрієм Стусенком, за сприяння і підтримки сільського голови Віктора Харченка та працівників БК, 4 червня з’їхались всі небайдужі до наших національних традицій, переважно літнього віку, з Боровиці, Чигирина, Рацевого, Красносілля та інших сіл Чигиринщини, щоб насолодитися творчістю тих, хто подолав чимало кілометрів , аби прибути до Тіньок та порадувати залюблених в народне мистецтво людей.
В молоді роки багато хто з присутніх збиралися на своїх кутках, де звучала гармоніка, бубон, скрипка, щоб потанцювати «польку», «гопака», «ойру», «краков’як», «карапет», «гречаники», «яблучко», «вальс», «горлицю», «фокстрот», «метелицю», «нареченьку».
Цього разу вдалося таки справжнє народне свято!

Дует Надії Марченко та Миколи Кирика з с. Гоголеве, Полтавщина

Гарячими оплесками супроводжували поціновувачі народних талантів кожен виступ. Адже в наших генах закладена пам’ять про національні традиції і фольклор. А найбагатшими надбаннями народу є українські народні пісні та гармоніка. І дуже важливо саме в час новітньої війни на Сході доносити до людей значимість нашої індентичності, відроджувати національну гордість, духовність, любов до української музики і пісні. Хотілося б, щоб на таких фестивалях побувала і районна влада, щоб поміж щоденних турбот згадала б про значимість таких подій, їх виховне значення.
Якщо почитати твори Миколи Воротиленка «Заповіт Петра І», Павла Штепи «Московство», Григорія Гусейнова « З Архистратигом на щитах» чи інші, то стане зрозуміло, чому так важко нам пересилити себе, щоб вголос на урочистостях виконувати Гімн своєї країни, вивішувати державний прапор біля осель в День прапора.

Гурт «Калинка»

Отож, думаю, такі фестивалі, як в Тіньках, несуть величезний потенціал нашої національної самобутності.
Стоячи зустрічали присутні в залі тіньківський колектив «Тіньчанські музики», що відомий і за межами області. А також радували нас своєю творчістю Надія Марченко – організатор Всеукраїнського фестивалю «Чарівна гармонь України» та Микола Кирик – дует «Золота пора» зі села Гоголеве, що на Полтавщині, Володимир Шуба – з м. Миргорода, Анатолій Шумейко – з с. Великі Сорочинці, майстри гармонік: Василь Валашко та Михайло Чернов – з Кременчука, Сергій Мац, Міщенко Вадим – з м. Люботина, що на Харківщині, Олександр Гусаченко – з м. Миронівка, Сергій Катрюк – з м. Кагарлик, Зоя Тимченко – аслужений діяч естрадного мистецтва України та Володимир Сидоренко – з Бориспільського району, що на Київщині, Леонід Хомутенко, Вергуни Віра та Олександр – з м. Новоукраїнка Кіровоградської області.
З Черкас прибули найменший учасник фестивалю Матвійко Лапський, Володимир Кам’янецький, Григорій Тав’єнко, Василь Солонько, Іван Хижняк. Чигирин представляли Іван Федоров зі сестрою Катериною Миколенко, Михайло Гелевера з внуком Максимком Жиляєвим та Марія Корхова.
Від тіньчани, крім музиків, виступали Михайло Кулиног та Петро Лисенко. А аматори художньої самодіяльності Тіньківського БК народним колективом «Калинка», ветеранським жіночим ансамблем «Розрада» та танцювальним колективом «Молодички» збагатили атмосферу неймовірної радості від чудових виступів учасників фестивалю.
Від проведеного фестивалю гармоністів люди отримали величезне задоволення і довго дякували нестримними оплесками його учасникам і організаторам.
Шануймося, українці, бо ми того варті.

Тетяна ЖАДАН, громадський кореспондент. Фото автора.

«Тіньчанські музики»
Володимир Шуба, Анатолій Шумейко та Микола Кирик

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *