ЦІКАВІ СТОРІНКИ З ІСТОРІЇ ЄВРЕЙСТВА НА ЧИГИРИНЩИНІ В ДОСЛІДЖЕННЯХ НАУКОВИХ СПІВРОБІТНИКІВ НІКЗ «ЧИГИРИН»

Наша чигиринська земля славна своєю історичною спадщиною. Їі дослідженням, вивченням і збереженням займаються наукові співробітники НІКЗ «Чигирин», здійснюючи в цьому напрямку воістину титанічну працю. Адже іноді  історичні факти  доводиться збирати, в прямому сенсі цього слова, «по крихтам». Співставляти, сумніватися, ретельно вишукуючи історичну правду минувшини. Історія Чигиринщини надзвичайно багатогранна. І є такі її сторінки, які широкому загалу маловідомі. Свого часу, 18 жовтня 2013 року,  в с. Медведівка Чигиринського району  відбулася П’ята наукова краєзнавча конференція «Залізнякові читання». Саме на цій конференції науковці НІКЗ «Чигирин» Алла Перепелиця та Світлана Павлова презентували своє   фундаментальне дослідження «З історії Єврейства на Чигиринщині». Це історично багатий і надзвичайно цікавий матеріал, в який повністю занурюєшся. Читання захоплює. Тільки уявіть, в цій науковій праці авторами охоплений величезний часовий простір – ХVII-XXI століття. Тож підзабуті події історичного минулого рідного краю ми, обивателі, маємо змогу нагадати собі саме завдяки таким науковим дослідженням.

Ірина Терещенко,

кореспондент газети «Чигиринські вісті»

 

«ЗАЛІЗНЯКОВІ ЧИТАННЯ»

Павлова Світлана, Перепелиця Алла,

НІКЗ «Чигирин»

З ІСТОРІЇ ЄВРЕЙСТВА НА ЧИГИРИНЩИНІ (XVII-ХХІ СТОЛІТТЯ)

Історичний ландшафт Чигирина XVII-XXI cт. багатий на численні об’єкти культурної спадщини. Через них дiзнаємося про рiзноманiтнicть етнічної та конфесійної приналежності мешканців даної мiсцевостi. На теренах Чигирина протягом багатьох століть проживали: українцi, росiяни, поляки, нiмцi, фiни, татари. Православні, старообрядці, католики,протестанти, юдеї та мусульмани мали свої культурнi та мистецькі традицiї, але з плином часу переймали досвiд своїх сусiдiв. Взаємне переплетіння різних культур було в той час фундаментом специфічної атмосфери міст Середньої Наддніпрянщини.

Одним з важливих носіїв культури кожного народу вважається цвинтар. Адже саме кладовища є невід’ємною частиною того, що колись відбувалося на території нашого краю. На початку ХХ ст. у першій гетьманській столиці поряд із християнським цвинтарем був розміщений і єврейський кіркут. “На самій східній частині гори, котра сходить покато до міського подолу, мається два значних насипи – один посередгори…, а другий…коло єврейського кладовища”, – подає відомості черкаський історик С. Кривенко в статті “Розриті могили”.

Ще з ІХ ст. з околиць Кавказу та з різних німецьких держав єврейські переселенці, потерпаючи від хрестових походів, від свавілля королів, духовенства, почали перекочовувати до Польщі. Незважаючи на відмінність у віро сповідуванні та національній приналежності, поляки не відмовляли єврейству у притулку. Єврейські переселенці осідали і на українських теренах, розселялися по невеличких містечках. Це відбувалося у період між Х і ХIV ст.

У Х ст. вони вже проживали у місті Києві, займаючись торгівлею і різними промислами. Їхньому перебуванню на землях України поклав крайвеликий князь Володимир Мономах на “Выдубицкомъ сьезде”[19, 250], проте єврейське населення знову проникало до Києва «…и распростонилось по всему здешнему краю»[19, 250]. Польські королі, особливо Казимир” весьма благопріятствовалъ… переселенію евреевъ изъ Германии и, надерсь ихъ финансовыми способностями, деятельностью ипредпріимчивостію возвысить государственые доходы и оживить торговлю и промышленность”[4,198]. Королі надавали їм права, якими вони користувалися у Німеччині, також єврейські переселенці отримували від них нові «привилегіи и вольности»[4, 97]. За це євреї платили польським королям, які тільки вступали на престол, “значительные дары”[19, 251]. Благодатна пора закінчилась для єврейства при королі Олександрі. З цього часу їхні права особливо в XVI ст. стали “ограничиваемые”, але незважаючи на дану ситуацію, євреї не втратили свого впливу на справи польського дворянства, представники, якого не були здатні займатисяторгівлею і сільським господарством. Допомагали їм у цьому євреї, які орендували землі магнатів та господарювали на них. “Заведывая почтивсеми статьями доходов”[19, 252] польських поміщиків, євреї стали для них необхідними. Договір, заключений між князем Каширським та “…жидом, славным паном Абрамом Шмайловичем”(1595 р.), дає відомості, что ” последнему за 5 тыс. польских злотых в год отдавались в оренду все владения князя”[19, 253]. Орендарям передавалась повна влада феодалів, навіть право “судить и рядить бояр путных, также всех крестьян наших, виновных и непослушных, наказывать денежными пенями и смертью, по мере поступков”[21, 254]. Іноді влада євреїв-орендарів дійсно ставала повною, коли через певний час свої землі польські магнати за борги віддавали їм “в полное пользование”. Також, щоб забезпечити своє перебування в Польщі, єврейські громади (кагали) брали в “заем… значительные капиталы…, которыхъ сумма, въ ХI столетіи “сягала “… шести міллионовъ злотыхъ”[21, 255].

Отже, в ХVI та на початку XVII ст. євреї-орендарі, маючи свою класову зацікавленість та завдяки своїй господарській практиці, з’єдналися із феодальною верхівкою польського суспільства.

В 30-ті рр. XVII ст. Чигиринщина потрапляє у власність магнатів Конецпольських. Син гетьмана Олександр в 1633 р. був призначений корсунським і чигиринським старостою. Землевласники Конецпольські свої володіння здавали в оренду – “одного єврея Захария Сабеленкаго”[3,49]. Єврей орендатор Захарій Сабеленко згадується у біографії  Б. Хмельницького кілька разів. За його порадою староста О. Конецпольський вирішив “конфисковать земли Хмельницкого”[3, 49]. Після того, як це відбулося, майбутній гетьман зміг «отомстить пану». Він заздалегідь повідомив татар про напад на них козаків Конєцпольського.

Завдяки цьому Конецпольський отримав “позорное поражение”[3,51] в бою. Про даний факт єврей орендар повідомив свого господаря. За це Б. Хмельницький “… был брошен в темницу и приговорен к смертной казни”. Серед євреїв у майбутнього гетьмана були і друзі, зокрема однофамілець орендаря Яків Саболенко, який допоміг Б. Хмельницькому втекти на Запорозьку Січ.

Історик С.Я. Боровий, що досліджував “Еврейские хроники XVII ст.” (Эпоха Хмельниччины) вважає, що вчинок орендаря Захарія Саболенка спонукав великого гетьмана на криваві погроми, які в єврейській історії отримали назву “Гзерат Хмельницький” (покарання Хмельницьким) [15,220]. Козаки під час Національної революції українського народу проти польської шляхти під керівництвом Б. Хмельницького громили єврейські громади. Загалом було знищено понад 300 громад і погублено в них 250 тис. єврейського населення. За це євреї, згадуючи гетьмана Б.Хмельницького, традиційно додавали “Хай буде викреслено його ім’я і пам’ять про нього!”

Слід зазначити, що євреї, щоб зберегти життя своїм родичам, в перші місяці повстання переходили на бік гетьмана Б. Хмельницького. Про це згадується в актах матеріалів московських указів “Многие же евреи крестились и живут теперь в городах заодно с казаками”.

Отже, єврейське населення в середині XVII ст. розділилося на два табори – на ворогів і союзників повстанців. Для євреїв перехід на бік повстанців був пов’язаний “с актом крещения”[3, 50]. Саме здійснення«таїнства хрещення» стало єдиним способом продовжувати жити. Історичні джерела свідчать, що протягом XVII ст. в Чигирині проживало єврейське населення. Завдяки Каліжському статуту виданому Болєславом Блогочестивим у 1264 р., євреї на теренах України отримала привілеї, які гарантували їм охорону і непорушність цвинтарів. Відповідно, у Чигирині XVII ст. був єврейський цвинтар. Ранні єврейські кладовища облаштовувалися за межами міста або на передмісті (на землях, що оточували місто довкола). Ділянка обов’язково знаходилась за деякою природною перешкодою – пагорбом або річкою. В основному, цвинтарі були розміщені недалеко від синагог. На віддалених цвинтарях будували цвинтарні синагоги. Цвинтарі, які розміщувалися біля синагоги називалися кіркути. Кіркут з усіх сторін оточували ровами й земляними валами. Давні кіркути залишалися спільними для кількох єврейських громад. Звичним елементом цвинтарного ландшафту в другій половині XVII ст. були єврейські могили доби Хмельницького. Майже до початку XVII ст. виникнення в українських містах єврейського цвинтарю залежало від власника міста. Ним в Чигирині був в 30-тих роках ХVII ст. єврей – орендар Захарій Саболенко. Де в XVII ст. в Чигирині розміщувався єврейський цвинтар, архівні джерела не дають відомостей. Можливо, це був кіркут. Ранні синагоги в східних регіонах Речі Посполитої переважно будували дерев’яними із плоскою стелею або низьким дерев’яним циліндричним склепінням [15, 221].

В часи, коли Чигирин козаки вважали гетьманською столицею (1648-1676рр.), польський історик Л. Кобалі дає такий опис міста “…на передмісті було людно й гамірно. Тут стояло багато нових домів, квартири для іноземних послів (поблизу Кримської брами). Тут роїлися від купців з Греції, Болгарії, Туреччини та інших країн, покупці місцевої людності, також поляків, московітів, молдован, євреїв…та інших”. Зруйнований був Чигирин під час другого турецько-татарського походу в серпні 1678р. Були зруйновані і всі його культові споруди, а також християнські і єврейські цвинтарі.

В травні 1686 р. у Москві між Польщею і Росією був підписаний “Трактат про вічний мир, у якому вирішилась доля Чигирина: “…ті розорені міста й місця… вниз Дніпра по ріку Тясмин … залишаться мають пустими, які вони тепер є. Але, незважаючи на всі міжнародні постанови, колонізація Правобережжя продовжувалась. Вже в 1687р. на річці Тясмин нараховувалось 14 тис. дворів. Згідно з Прусським договором 1711 р. Правобережжя відходило до Польщі. На оголошені слободи та в “пільгові роки”[18, 103] в спорожнілі в часи Руїни землі потекла маса населення. Чигирин стає власністю магнатів Яблуновських. У 1733 р. на землях між Сайками і Чигирином знаходилось 7297 дворів, в яких проживали переважно українці та євреї. Польські магнати на Правобережній Україні реставрували колонізаційний режим. Від нього на Запорозьку Січ тікали не тільки православні, а й іудеї, зокрема син єврея Айзика із Чигирина. Перехрестившись у січовій Свято-Покровський церкві, він отримав християнське ім’я Василь Перехрест і був приписаний до Кущивського куреня. Добре послуживши війську Запорозькому Низовому, 02.07.1755 р. він отримав належний атестат, виданий кошовим отаманом Григорієм Федоровичем.

У 30-х рр. XVIII ст. на Правобережній Україні виник гайдамацький рух – новий етап національно визвольної боротьби українського народу проти утисків польської шляхти. Гайдамаки діяли партизанськими методами, зокрема Чигирином вони заволоділи влітку 1735 р. і знищували все, “що паном звалось”. Чигиринським старостою 1757 р. став Йосип Антоній Яблоновський – воєвода Познанський і каштелян Краківський. В ревізії за 1765 р. говориться: “Через город течет река Тясмин; жидов нет, кроме орендаря…”.

Кульмінаційним моментом гайдамацького руху була Коліївщина. Центром повстання стало Чигиринське староство. На його теренах із середини липня 1768 р. з метою “изкоренения ляхов и жидов”[18, 109] діяв загін Семена Неживого, який забирав у євреїв худобу, “не причиняя при том больше никакого грабительства, боли и обид”[18, 105].

Отже, гайдамацькі погроми другої половини XVIII ст. (т.зв. «Уманська різанина» 1768 р.) забрали життя майже 20 тис. єврейського населення, а також призвели євреїв до повного банкрутства і духовного виснаження.

У 1775 р. Польський сейм, щоб допомогти особам єврейської національності відновити свої сили, після погромів середини XVIII ст. та залучити їх “къ полезному труду”[19, 252] видав закон, за яким єврейське населення, що бажає займатися землеробством, звільняється від “подушного oкладa”[20, 253] на все життя, а також “от прочихъ податей” на 10 років. Завдяки цьому кількість євреїв на Правобережній Україні з кінця XVIII ст. значно збільшується. В ревізії за 1789 р. “показано в Чигирині: 1 церковь, мужской монастырь и 138 домов, в числе которых было несколько жидовских…”.

Після втрати Польщею самостійності сотні тисяч польських євреїв стали підданими російського царату. Їм дозволялося мешкати лише на тій частині території Російської імперії, яка колись належала Польщі. Згідно указу Катерини ІІ від 23 грудня 1791 р. ці райони отримали назву “межі єврейської осідлості”. Київська губернія ввійшла у дані райони у 1794 р. Чигирин став повітовим містом Київської губернії лише в 1797 р. На його теренах згідно ревізій 1797 р “…числится 10199 чоловек жителів обоего пола, из них мужчин – 4850 и женщин 5349. В число жителів вошло: православных – 7102, католиков – 23, лютеран – 1, евреев – 3063 и раскольников – 10. Из учебных заведений в городе имеются: двухклассное городское мужское училище, такое же женское училище, 1 церковно-приходская школа, 6 школ грамоты и 16 еврейских хедеров. В городе имеются: 1 соборная церковь, 2 приходские, 1 женский монастырь…3 еврейские молитвенные дома; 1 каменоломная гора, принадлежащая городу Чигирину; работает в каменоломне 14 рабочих муж.; каменоломня в аренде у Фэйги Нухимовой-Гершновой Эйзин”.

Аналізуючи ревізію 1797 р., приходимо до висновку, що у Чигирині в кінці XVIII ст. єврейське населення становило 32%. “Того года все купечество и міщанство состояло из одних евреев, а христиан вовсе не было; купечеством считалось 30, а мещан 579″[17, 245]. Відповідно в місті були єврейські громади, які мали духовно – адміністративний штат. Кожна єврейська громада в Чигирині, як і в багатьох містах Російської імперії, у громадському відношенні вимушена була жити своїм уособленим життям. Тобто євреї складали окрему спільноту, головним завданням якої була турбота про духовні і матеріальні потреби єврейського населення міста. Зокрема, займалися похованнями своїх одновірців і для цього побудували цвинтар на Замковій горі. Тим паче, що з кінця XVIII ст. на горі розпочалося промислове добування млинового каменю. Орендарями каменоломні виступають чигиринські купці-євреї. Релігійні традиції євреїв не дозволяють ліквідовувати старі могили для нових поховань. Це дає змогу прийти до висновку, що на Замковій горі з кінця XVII ст. до середини XVIII ст. не було єврейського цвинтаря.

На початку XIX ст. у промислово-торговельному житті Київської губернії єврейське населення відігравало провідну роль. У Чигиринському повіті в 1801 р. нараховувалось 1388 осіб єврейської національності – серед них 16 купців та 740 міщан.

В зв’язку з тим, що уряд Російської імперії вважав євреїв винними у експлуатації сільського населення, Державна дума з 1804 р. видає закони про виселення євреїв з сільської місцевості, заборонивши їм тримати там будь-яку оренду шинків та заїжджих дворів.

Вже у 1829 р. російський імператор Микола І для того, щоб підняти побутові умови єврейського населення, видав розпорядження, згідно якого всі, хто був переселений із сіл в містечок Київської, Подільської, Волинської губерній, отримували пільги на отримання “безвозвратных пособий” розміром від ста до двохсот рублів для однієї сім’ї. Євреї, які в містах бажали відкрити фабрики та заводи, одержали з державної скарбниці позики 50 тис. рублів.

Тому на початку ХІХ ст. євреї інтенсивно заселяли великі міста та містечка в районах “межі європейської осідлості”, поповнивши лави купців та міщан, які займалися торгівлею, різними ремеслами та промисловістю. В Чигирині їх нараховувалось 2921 особа – 29,6% від всієї кількості жителів міста.

В 40-х рр. ХІХ ст. російський уряд поставив собі за мету зробити все можливе для злиття євреїв з іншими верствами населення. З цього приводу було прийнято цілу низку законів. Для того, щоб євреї мали однакові права “съ прочими сословіями”[21,257], що населяли “межі осідлості” у 1844 р., були знищені кагали (єврейські громади). Тепер євреї не залежали від “кагального управленія”, а залежали в справах “законодавчих отъ городской и земской полиціи”[21, 258], а в господарських від міських дум і ратуш. З 1851 р. єврейське населення повинно було носити одяг, який не відрізнявся б від християнського. Завдяки цьому у ХІХ ст. у містечках Київської губернії серед міщан та купців були майже всі євреї. Зокрема у Чигирині з середини ХІХ до початку ХХ ст. третина міського населення була єврейської національності.

Про демографічну ситуацію міста інформують “Памятные книжки Кіевской Губерніи…” за 1848-1915 р.р.

Порівняльна таблиця православного та єврейського населення

м.Чигирин ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст .

Рік Всього Православні Євреї
1848 5823 4399 1365
1857 7293 5225 2007
1858 7118
1859 9606 7255 2295
1881 8428 3069
1887 15632 3069
1888 15382 9749 5575
1890 16844 10624 6189
1891 16841 11235 5582
1894 17481 11251 6209
1895 17480
1896 17204
1899 9965 6957 2971
1900 10199 7102 3063
1907 11630 7821 3780
1908 14322 10113 4169
1909 14608 10500 4054
1911 14856 10423 4380
1912 15072 10710 4327
1913 15372 10697 4629
1915 16421 11503 4863

 

У 1857 р. на Чигиринщині нараховувалось 9 молитовних будинків та 4 синагоги. “Сборникъ статистическихъ сведеній Кіевской Губерніи” за 1859 р. дає інформацію, що в Чигиринському повіті існувало вже 5 дерев’яних синагог та 8 молитовних шкіл. Зокрема, в місті Чигирині 4 будовані із дерева синагоги та 2 молитовні школи. Впродовж XVIII ст. по всіх містечках Речі Посполитої будували дерев’яні синагоги із внутрішнім куполом. Цей тип синагог був значно поширений на великій території, до якої, згідно мапи Речі Посполитої XVIII ст., входив Чигирин. Синагоги, які були зведені після поділу Польщі, тобто в XVIII ст., значною мірою віддзеркалювали відповідні будівельні методи та культурний контекст [15,384].

Незважаючи на закон 1844 р., єврейські громади продовжували існувати. Представники кагалів брали участь у роботі місцевого самоврядування. Архівні джерела свідчать, що 1865 р. із 34 гласних Чигиринської думи, троє були єврейської національності, зокрема С.А.Радчевський, В.І. Видовський, А.Є. Щуровський. Купців у Чигиринській Думі нараховувалося шестеро, із них п’ятеро – єврейської національності, міщан вісім – всі вони були євреями. Згодом, у 80-х рр. ХІХ ст. кількість гласних євреїв становила 1/3 від загальної кількості гласних.

Загальна кількість виборців  до кількості  виборців євреїв в місті Чигирині Київської губернії 1880 рік

Повітові міста Всього виборців Із них євреїв Відсоток євреїв із загальної кількості виборців
Чигирин 934 160 17,1%

 

Відношення загальної кількості гласних до кількості гласних євреїв у Чигиринській думі Київської губернії 1880 рік

Повітові міста Всього гласних Із них євреїв Відсоток євреїв із загальної кількості гласних
Чигирин 60 18 30%

8 грудня 1868 р. Російський уряд затвердив правила про оренду, в яких зазначалося: “Так как в Западном крае промишленные и торговые занятия находятся почти исключительно в руках евреев, а в не их среде невозможно найти людей, способных управлять мельницами и заводами, для заведывания коими требуются известные технические познания и навыки, то воспрещение отдаватъ им на содержание подобные оброчные статьи нових руських землевладельцев в весьма затруднительное положение и может повести к уничтожению некоторых мельниц и заводов, что не блогоприятно отразилось бы как вообще на промышленности и хозяйстве, так и на деле водворении русских земледельцев в Западном крае”[5, 40]. На підставі таких міркувань уряд визнавав, що “евреи могут быть винокурами и орендарями корчмы, а також «орендними содержателями и управителями состоящих при именных мельниц, свеклосахарных, стеклянных, винокуренных и других заводов, заведывание коими требуется технических знаний и некоторого оборотного капитала”[5,41].

Завдяки пільгам, які надавав уряд Російської імперії та третині голосів у міських Думах на теренах Київської губернії у 1880 р. із 69 заводів – 37 або 52% належали представникам єврейської національності. Із 2078 торгових закладів різних видів, які були розміщенні по повітових містечках 1710 або 82,3% були власністю купців-євреїв. 96,4% питних закладів утримували євреї. Готелів та заїжджих дворів 42,5% [6, 20].

Про соціально-економічний стан повітового міста Чигирина в другій половині ХІХ ст. дає інформацію “Записка сенатора А. Половцева о состоянии общественного управления и хозяйства в городах Киевской губернии. Часть первая”.

Аналізуючи статистичні дані, які були опубліковані в ній, можна прийти до висновку, що торгівлею в місті Чигирині 1880 р. займалися 483 особи єврейської національності, працювали в майстернях з пошиття одягу та взуття – 113 чоловік, у харчовій промисловості були задіяні 30 чоловік, обробкою металів та дерева, а також волокнистих матеріалів – 7, тримали винокурні заводи і медоварні -4, транспортний промисел – 19. Всього у 1880 р. в Чигирині нараховувалося 173 ремісники. Цей рік видано торгових документів 653-ом особам та 83 свідоцтва купців. Євреям у 1880 р. в Чигирині належало тільки два питних заклади, де працювало 14 чоловік. Згідно закону, виданого урядом Російській імперії 14 травня 1874 р., шинки і корчми особи єврейської національності мали відкривати тільки у власних будинках або будувати на своїй землі. Цим законом уряд обмежив єврейське населення торгували спиртними напоями. У місті з 1876 по 1880 р.р.  євреями було придбано 26 будинків та 7 ділянок землі. Євреї були не тільки шинкарями та лихварями, а також адвокатами, лікарями та вчителями. На 1880 рік приватною юридичною діяльністю в Чигирині займалося 6 чоловік, лікарською і санітарною справою – 8, освітянською діяльністю – 54 особи, наукою, літературою та мистецтвом – 5 осіб.

Представники усіх чотирьох категорій, на які було поділено 1804 р. єврейське населення: землероби, фабриканти і ремісники, купці, міщани, проживали і в Чигиринському повіті. Зокрема євреї – землероби на виділених їм державою землях, майже 30 тис. десятин в Київській губернії, утворили свої колонії. Єврейські колонії Чигиринського повіту нараховувало 275 десятин землі. На них проживало 4 єврейських громади. У 1881 р. Цвітнянську, Верещацьку, Соснівську, Фарпостянську колонії населяла 1641 особа єврейської національності. В м. Златополі – 5332, Кам’янці – 2043, Олександрівці – 608. У єврейських колоніях Чигиринського повіту на душу населення припадало – 0,3 десятин землі. У цій місцевості кількість євреїв дорівнювала половині або навіть перевищувала християнське населення.

Розмірене життя євреїв в кінці ХIХ ст. сколихнули перші хвилі погромів 1881-1884 р.р. Пограбування, криваві розправи над єврейським населенням розпочалися на українській території Російської імперії. Епіцентром єврейських погромів ставали великі міста, а через день-два поширювались і в містечках та селах південних губерній “межі єврейської осідлості”. На даній території (25 губерній) густота єврейського населення особливо у губернських містах та містечках сприяла динамічному розвитку соціальних конфліктів.

Погроми 1881-82 р.р. стали зворотним пунктом в історії єврейськогонароду. В Європі в кінці ХIХ ст. зародився єврейський політичний рух,який взяв на озброєння радикальні теорії соціалізму або єврейськогонаціоналізму. Із цих часів євреї почали емігрувати в США.

Відразу після закінчення першої хвилі погромів в різних губерніях “межі єврейської осідлості” уряд створив комісії. Рішення комісій трактують, що основною причиною конфліктів були аспекти економічної діяльності євреїв, які впливали на побут корінного населення. Іншимисловами, євреї самі були винними в тому, що сталося. Російський уряд,щоб вирішити проблеми корінного населення, видав “Временные правила”.

Завдяки “Временным правилам”[16, 58] осіб єврейської національності в кінці 80-х та на початку 90-х років ХІХ ст. в місті проживало у 4,5 рази більше, ніж в середині ХІХ ст. За даними перепису 1897 р. – 35,2% від загальної кількості всього населення Чигирина.

Звичайно, особи іудейського віросповідання не забували і про релігію. В Чигиринському повіті налічувалось 4 єврейські громади. Відповідно збільшилась кількість синагог порівняно із 60-ми рр. ХІХ ст. у 5 разів. У 1888 р. у Чигиринському повіті налічувалось 21 дерев’яна і 1 кам’яна синагоги. В самому Чигирині кількість синагог було сталою, тобто 4 дерев’яні. Майже через 10 років (1897р.) дерев’яних синагог – 19, кам’яних – 1, у повітовому центрі – 4 дерев’яні.

Синагоги будували, згідно рішення кагалів, на кошти єврейських громад на 80 будинків – одну. Відповідно, в повітовому місті Чигирині із середини ХІХ ст. до початку ХХ ст. нараховувалось не менше 320єврейських садиб.

Пастирями єврейських синагог були рабини. Вони користувалися великим авторитетом у єврейських кагалах. Рабин тримав в своїх руках духовну і правову владу. Від інших членів єврейської громади рабин відрізнявся мудрістю, високим рівнем досвідченості та толерантністю, а також належав до знатного єврейського роду, тобто до першого класу каганів. Рабином м. Олександрівки  в 1895 році був Ісаак Ревич. В цей час рабином м. Златополя був Азар Абрамович Струянский. В 1899 році в м.Чигирині виконував обов’язки рабина Шулим Файвишов Айзенштейн.

Наприкінці ХІХ ст. та на початку ХХ ст. євреї займають досить поважні позиції в житті Російської імперії, а також в громадсько-політичному житті Чигиринщини. В 1900 році на теренах Чигиринського повіту проживало 226125 осіб, із них 22082 євреї, зокрема в м. Чигирині 3063 особи єврейської національності. Міським головою у 1891 році був Микола Микитович Безрадецький. Міська дума налічувала 57 гласних, із них 20 євреїв. 28% гласних у Міській думі дала можливість євреям будувати та відкривати в Чигирині “…лавки, лавочки, рундуки, балаганы и воопще места для торговли”[1, 184].

У вирішенні даних питань значну роль відігравало те, що кредитні установи та страхові товариства в Чигиринському повіті належали особам єврейської національності. Архівні джерела та світлини кінця ХІХ та початку ХХ ст. дають можливість прийти до висновку, що крамниці євреї будували на Базарній площі та прилеглих до неї вулицях: Міліонній та Софіївській. На чотирьох листівках, виготовлених на початку ХХ ст. власником магазину книжкового, письмового та фотографічного приладдя М.Сквірським видно, що периметр площі був суцільно забудований “лавками-рундуками та крамницями”. У місті євреї мали 22 бакалійні крамниці. Власником трьох винних лавок за номерами 867, 868, 870 був єврей Заславський Фроім Нахманович, галантерейні магазини належали дев’ятьом особам єврейської національності. Єврейських лавок із шкіряними виробами налічувалось в повітовому місті три, борошном торгували у 15 “лавках-рундуках”. Крамниць із вивіскою «Риба» нараховувалося чотири, цукерки та пряники також продавали євреї. Магазин із вивіскою “Фрукти” був єдиний у Чигирині і в ньому торгував Генкин Сруль Лейбович. Оптом і вроздріб можливо було придбати мануфактуру у 16 крамницях повітового міста, власниками якого були євреї. Вивіска  “Зброя”  знаходилася  на  фасаді  лавки,  що  належала Паволодському Л.Я. На дальньому плані листівки номер 27, Сквірського під назвою “Залізний ряд” зображені “лавки-рундуки”. “Залізний ряд” на Базарній площі проходив паралельно вулиці Міліонній. На одній із чотирьох вивісок Залізного ряду напис “Железная торговля”. “Лавки-рундуки” залізо-скоб’яних товарів на Базарній площі тримали чотири євреї.

Також в місті розвивався прошарок фабрикантів та ремісників. У кінці ХІХ та на початку ХХ ст. особи єврейської національності стали засновниками легкої, харчової та лісової промисловості в Чигирині. Зарясніли вивіски із єврейськими прізвищами на при міщеннях дев’ятьох шкіряних заводів, на паровій лісопилці та на двох заводах. Млини: паровальцевий Альфа Георговича Безродецького та механічний Іойна Лейбовича Одеського знаходились по вулиці Дворянській та Одеській. Паровий млин А.Безродецького зображений на листівці М.Сквірського. На сьогодні у даній споруді знаходиться станція технічного обслуговування автомобілів.

Вся лісова промисловість Чигиринщини була в руках братів Ізраїля та Ривка Розенфельдів. В місті нараховувалося 11 складів для зберігання деревини. Канатна фабрика виготовляла продукції на 25 тис. карбованців і належала Л.Полонському. Брати Михель і Фроім Толчинські тримали майстерні з ремонту швейних машин, золотих і срібних виробів,а також музичних інструментів.

На початку ХХ ст. галузь легкої промисловості – паперова займала одне із провідних місць в повітовому центрі Чигирин Київської губернії.

Фабрика «Тетрадей» та майстерня для виготовлення «Багетъ и рам для картинъ и зеркалъ» М. Сквірського та його дружини Рози. Реалізацією книг та паперів, окрім М. Сквірського, займалися Г. Герберг та Я. Звенигородський. Повітовий центр мав два фотоателье. Власне фотоательє зобразив М.Сквірський на своїй листівці. Знаходилось воно у будинку №28 на вулиці Софіївській. Саме тут на початку ХХ ст. він виготовив більше 50-ти світлин з краєвидами Медведівки, Суботова та Чигирина. В 90-х роках ХХ ст. до наукового обігу були введенні листівки А.Кагана. На них зображені пам’ятки культурної спадщини Чигирина початку ХХ ст.

А.Каган та Я.Звенигородський мали у вланості друкарні. В друкарні Г.Гейбера і Н.Ейдермана імовірно були віддруковані листівки М.Сквірського. Міський голова Н.Безродецький тримав сінемотограф. Із трьох готелів міста Чигирина два – «Комерційний» та «Центральний» належали особам євреської національності. Лазні мали назви «Єврейські». Аптеку та три ларьки, де реалізовували ліки, утримували Б.Зильберштейн, П.Паволоцкий та М.Сквірський.

Архівні джерела констатують, що на початку ХХ ст. земським лікарем був Алдр. Доманський, городовим – Алдр. Льв. Шафира. Стоматологи: Я. Айзикс, Н.Будневич-Ейдерман, Г. Штейнблат.

Отже, заклади культури та охорони здоров’я в повітовому центрі належали євреям. Показово, що частина вулиць в місті була названа євреями, які практично повністю їх заселяли. Причому, назви вулиці отримали в залежності від міст, з яких свого часу їх мешканці переселилися. Таким чином, можна було відслідкувати географію попереднього проживання частини єврейського населення Чигирина. В єврейському середовищі в ХІХст. це було досить поширено. Традиційно вони брали собі прізвища за назвою міста, де проживали раніше. Згідно документальних свідчень, це були вулиці Одеська, Севастопольська, Харківська, Херсонська, Полтавська, Черкаська, Київська, Московська та інші.

Вагомий внесок у бюджет міста Чигирина протягом ХIХ ст. внесла єврейська родина Ейзиків, яка майже сто років орендувала каменоломні Замкової гори. У 1891 р. міський прибуток від оренди каменоломні дорівнював 4350 крб. Нахман Абрамович Ейзик окрім млинових жорен, виготовляв точильні камені, камені до крупорушок,  а  також  кам’яні  стели «масеви» та горизонтальні плити для єврейських цвинтарів. Надгробки із піщаника користувалися великим попитом не тільки у єврейських громадах Київської губернії, а й в інших губерніях «межі осідлості».

Єврейські кагали через рік після смерті свого одновірця на цвинтарі чи кіркуті встановлювали «Мацеват Кадеш» (Святий надгробок). Вертикальні стели прямокутної форми були орієнтовані найчастіше на схід. На могилах рабинів, що частіше знаходилися біля синагог, встановлювали також горизонтальні кам’яні плити. Кожна стела мала епітафію на івриті. Напис на стелі із ХVIст. виконувався у формі декоративної різьби та був індивідуальним для кожного померлого. Єдиними сталими елементами були: ім’я померлої особи, ім’я батька та дата смерті. Вся інша інформація закодована в різбярському декорі пам’ятника. Свідчення очевидців дають можливість констатувати, що на єврейському цвинтарі в Чигирині у 60-х рр. ХХ ст. знаходилась стела, у верхній частині якої були вирізьблені корені дерева. В єврейській символіці найбільш поширені зображення дерев та кущів. Згідно єврейських традицій – це символи доброго імені. Фрагмент даної стели в 1970 р. був встановлений на одному з християнських цвинтарів міста Чигирина. Більше десяти кам’яних стел до цього часу знаходяться на могилах чигиринців, похованих в 50-60 рр. ХХ ст. на даному цвинтарі. Стели «масеви» єврейського цвинтаря на Замковій горі зобразив на своїй графічній роботі у 1924 р. місцевий художник І.Т.Запорожченко. Дана робота знаходиться у фондах НІКЗ «Чигирин».

На початку ХХ ст. царський уряд поставив єврейський народ на межу фізичного і духовного вимирання. Жодна нація в Російській імперії не була такою безправною, як єврейська. Це викликало серед єврейської молоді значне невдоволення, тому в революційному русі 1905 р. євреї брали участь в 6-9 разів інтенсивніше, ніж представники інших національностей. Це стало однією із причин єврейських погромів 1905 р. Вони прокотилися майже по всій території Російської імперії. Це були перші масові політичні погроми в історії єврейського народу. Багато єврейських родин під час жовтневих погромів 1905 р. втратили все своє майно і залишилися без засобів для існування. За свідченнями старожилів, після одного з таких погромів в Чигирині вся вулиця Монастирська, на якій проживала велика кількість єврейських сімей, булла повністю устелена вся в курячим пір’ям. Селяни із навколишніх сіл приїздили і збирали викинуте на вулицю єврейське майно. В місті були розграбовані не тільки будинки євреїв, а також їхні крамниці та лавки. Місцеві купці-християни мали свою зацікавленість у ліквідації конкурентів.

Після погромів 1905 р. в м. Києві створили центральний комітет з надання допомоги єврейським родинам. Комітет зібрав добровільні внески в розмірі 670 тисяч крб. Ця сума становила 10% вартості розграбованого і знищеного єврейського майна. Цієї суми вистачило тільки на надання першої допомоги потерпілим. Але євреї, за волею долі, завжди знаходили вихід із будь-якої ситуації. Виживали завдяки мудрості, знанням, стійкості до незгод, працелюбності єврейського народу. Протягом багатьох століть особи єврейської національності піднімали свій матеріальний добробут та інтелектуальний потенціал для отримання соціального статусу в державах, де проживали.

До початку Першої світової війни із Російської імперії виїхало два мільйони єврейського населення. Зокрема, в Чигирині осіб єврейської національності зменшилось майже вдвічі. Військові дії спонукали російського царя Миколу ІІ надати євреям ряд пільг, завдяки яким вони могли проживати «вне черты оседлости». Оскільки в Чигиринському повіті бойові дії не відбувалися, тому кількість єврейського населення в 1915 р.збільшилася в 1,5 рази.

В одній з доповідей повітової земської управи говорилось, що місто переживає сумну фазу. Сотні чоловіків повітового центру пішли на фронт. Весь тягар незгод ліг на жіночі плечі. Жінки виконували роботи з покладання окопів, створюючи запасні лінії оборони, а також будували військові споруди на території Чигиринського повіту. На цих роботах був запроваджений майже каторжний режим. Але економічний занепад в місті не став на заваді Міхелю Сквірському випустити листівки з пам’ятками архітектури Чигиринщини. Зокрема, в 1915 р. вийшла листівка з написом «Черкаська синагога». Розміщувалася вона всередині кварталу між вулицями Софіївською та Думською. Фундатором синагоги в середині ХІХ ст. був власник мануфактурного оптово-роздрібного магазину Берко Мордкович Черкаський.

Архівні джерела стверджують, що в ХІХст. Багаті купці-євреї дарували своїй громаді синагоги та молитовні будинки, збудовані на власні кошти. «Казённым» рабином міста Чигирина із 1904 по 1908 рр. Був Шмуль Файвишев Айзинштейн, м.Златополя – Азар Абрамович Струянський, м.Олександрівки – Абрам Ісакович Ревич. В Чигиринському повіті в 1909 р. була вакансія на дану посаду. Єврейські колонії Чигиринщини мали своїх рабинів, зокрема в м. Златополі – Озер Аврумович Струянський, у місті Олександрівці – А.І. Ревич. В 1911 р. знову посади «казённых» рабинів у містах Чигирині та Златополі вакантні. З 1912 по 1915 рр. в місті Чигирині служив рабином Б.І. Зильберштейн, у місті Олександрівці – А.І. Ревич, в місті Златополі – вакансія. У 1913 р. рабином в м.Златополі був Гешель Елев Пейсин, а в м.Олександрівці – вакансія.

Найважливішою віхою в історії єврейства Російської імперії стала Лютнева революція 1917 р. 20 березня 1917 р. Тимчасовий уряд прийняв постанову «Про відміну всіх національних і релігійних обмежень». Із цього часу антиєврейське законодавство колишньої Російської імперії припинило своє існування. Таким чином, євреї отримали громадянські, політичні і національні права на рівні з рештою населення. В другій половині 1917 р. в єврейських громадах відбулися вибори делегатів на Всеросійську єврейську конференцію, на якій делегати повинні були сформувати вимоги єврейського населення всієї країни.

Жовтнева революція нанесла серйозного удару по національному єврейському рухові. Всеросійська єврейська конференція не відбулася, тому що в січні 1918 р. було розпущено Установчі збори. В жовтні 1917 р. практично всі єврейські партії виступили проти захоплення влади більшовиками. У цей час в Україні склалася зовсім інша ситуація. Значна частина єврейства гаряче підтримувала визвольну боротьбу українського народу. Єврейські кагали великих міст визнали Центральну раду єдиною законною владою в Україні. Всеукраїнський з’їзд рабинів, що відбувся в Одесі в 1918 р. ухвалив рішення про накладання «харем» (прокляття) на тих євреїв, які підтримують ворогів Української республіки. Єврейські лідери розуміли просту й очевидну істину, що незалежна Україна відкриває значно більше можливостей не тільки для корінного населення, а й для євреїв зокрема. Єврейство стало на шлях активного співробітництва з українським визвольним рухом. У ході боротьби за Українську державну незалежність закладалися основи українсько-єврейського єднання, яке обіцяло дати великі плоди. Поразка визвольної боротьби українців поклала край цьому співробітництву.

На Чигиринщині в січні 1919 р. командир повстанського загону С. Коцур виступив проти Директорії УНР. 18 січня 1919 р. курінь червоного козацтва розповсюдив відозву до громадян Чигиринського повіту, в якій сповіщав «…на чолі всієї влади тимчасово стає військово-революційний комітет, котрому належить вся влада, як в м.Чигирині, так і в повіті»[18, 176]. 25 січня 1919 р. на заклик С. Коцура до місцевого клубу в Чигирині прибули представники політичних партій та громадських організацій: комуністи-більшовики, соціалісти-революціонери, представники Бунду, Чигиринського земства, міського самоврядування, союзу трудящих, союзу інвалідів, червоноармійських частин, союзу «служащих земства», селянської спілки [18, 175]. Єврейські представники входили в союзи: трудящих, інвалідів, а також міського самоврядування. В зв’язку із тим, що на Чигиринщині проходили військові дії, було створено військово-революційний комітет «партій, що стоять на позиції радянської влади»[18, 176]. 54 делегати з’їзду обрали 24 члени ревкому – з них 12 євреїв, це зокрема Хиня Островська, Моісей Вайсберг, Мошко Любарський, Нусим Белостоцький, Борис Лисиця, Нисон Анапольський, Нухим Богуславський, Давид Бромбрерг, Моісей Богуславський, Соломон Тартаковський, Давид і Меер Зобаки.

Владні органи в Чигиринському повіті на 50% складалися з осіб єврейської національності. Членом фінансової комісії був єврей Зобак Меєр Давидович, а повітовим комісаром продовольства Вейсберг Мойсей Львович. Згідно статистичних даних, в лютому 1919 р. в м.Чигирині налічувалось 3097 осіб єврейської національності.

На початку лютого 1919 р. на Чигиринщині було створено єврейську військову організацію для охорони Цвітнянської єврейської колонії (25 осіб). Владу у м.Златополі також очолили євреї, які прагнули створити окремий повіт із центром у Златополі. Єврейська військова організація роззброїла загін Лопати, що стало причиною єврейських погромів. Вони проходили взимку 1919 р. під керівництвом Свирида Коцура. Чигиринський військово-революційний комітет, щоб припинити криваві події, застерігав жителів Чигирина та повіту: «…лица, уличенные в призывах к погромам против еврейського населения, будут, при поимке их на месте преступления, без суда розстреляны»[18, 174].

У травні 1919 р. загони атамана Григорьєва захопили Чигиринщину. Розпочався другий етап погромів, від яких постраждало майже все єврейське населення Чигиринського повіту. Взагалі, травень 1919 р. можна вважати одним з найкривавіших місяців календаря. 2-3 травня загони Григорьєва громили євреїв в місті Златополі. 15 травня від начальника народної міліції Чигиринщини на ім’я повітового комісара була надіслана телеграма за №741: «Ночью с 13 на 14 мая в м. Медведовке производились большие грабежи, ограблено болем 60 евреев, 4 убито, грабителей было более 100 человек, грабежи производились даже днём. В ночь с 14 на 15 мая в Медведовке грабёж бандитами всё продолжается, награбленное – около 8 подвод еврейского имущества было грабителями увезено к с. Мельникам. Телефонный провод в м. Медведовке на г.Чигирин перерван в нескольких местах грабителями. Милиция вся разбежалась по домам, сторожа милиции хотели повесить»[9,32]. На станції Фундукліївка погроми відбулися 18-19 травня 1919 р., під час яких загинуло 206 осіб єврейської національності. Згідно архівних джерел, погроми в м.Олександрівці (ст.Фундукліївка) вважаються найбільш жорстокими та кривавими в Київській губернії. В повітовому місті Чигирині єврейські погроми відбулися 24 травня 1919 р. Чого-чого, «а трупов и крови»[9, 33] у травні 1919 р. було більш, ніж достатньо. Члени «Хевра Каддіша» (поховального братства) відвозили померлих на єврейський цвинтар.

Жорстокі події початку ХХ ст. стали причиною зменшення кількості єврейських культових споруд у Чигиринському повіті. Вже в 1919 р. в повітовому центрі нараховувалась лише одна синагога та три молитовні будинки. У 1924 р. в м.Чигирині був зареєстрований єврейський молитовний будинок, який мав назву «Явна»[7, 43]. Всі метричні книги молитовного будинку «уничтожены бандами при изгнании евреев из Чигирина».

Ситуацію ускладнювала і більшовицька політика. Спеціальною телеграмою від 22 вересня 1923 р. головам військрад рекомендували осіб єврейської національності не призначати відповідальними з боротьби з бандитизмом. Таким чином, євреї знову були виокремленні поза українським суспільством.

Отже, в революційний період (1917-1924 рр.) в результаті погромів та міграції кількість єврейського населення в Чигиринському повіті значно зменшилась.

На лютий 1927 р. в Чигиринському районі, що в 1925 р. увійшов в новостворену Шевченківську округу, налічувалась одна єврейська громада та 60 віруючих. Згідно адміністративно-територіальної реформи 1925 р. Златопольський та Олександрівський райони стали самостійними. Відповідно єврейські колонії залишилися у даних районах.

Восени 1929 р. на Чигиринщині розпочалася колективізація. В м.Чигирині у стінах колишнього Чигиринського Свято-Троїцького монастирябув створений колгосп «Нове життя». Серед колгоспників зустрічаютьсяімена Рахміля Столярова, Мошки Браславського, Соні Герцик. Особиєврейської національності активно записувалися в колгоспи.

Боротьба із релігією та закриття синагог відбувалося на Чигиринщині у 1928-1937рр. Всі християнські сакральні споруди міста Чигирина були зруйновані. Руйнацією культових споруд в Україні займалося спеціально створене шосте відділення секретно-політичного відділу. В цьому відділенні працювали і особи єврейської національності, які, по можливості, не руйнували молитовні будинки та синагоги. Зокрема на Чигиринщині Михель Ровінський – активний учасник руйнації чигиринських храмів, залишив «Черкаську синагогу», і вона була знесена тільки в 80-х рр. ХХст. Аналізуючи листівку М.Сквірського «Черкаська синагога», приходимо до висновку, що вона мала 12 вікон у молитовному залі, кожне з яких розділено на 20 віконець, а також 4 опорних стояки або пучкові колони. За спогадами старожилів, у 30-х рр. ХХ ст. єврейський рабин проживав в будинку по вулиці Міліонній (нині Б. Хмельницького №42). В рабина був син, хлопець років 13-ти несповна розуму, по-вуличному його називали «Боря – Клац».

У стінах «Черкаської синагоги» на початку 30-х рр. ХХ ст. працював театр ім. Воровського, який був значним культурним центром міста. В період німецько-фашистської окупації міста Чигирина він продовжував діяти. Німецьке командування, для того щоб отримати прихильність місцевого населення, дбало про його культурне життя. За розпорядженням гебітскомісаріату передбачалося проведення в населених пунктах регіону літературних вечорів. Режисером театру був професор Бінський Іван Григорович. Репертуар трупи складався з п’єс, поставлених за творами видатних українських письменників.

Під час Другої світової війни нацистська Німеччина переслідувала і знищувала осіб єврейської національності. Терор проти єврейського населення протягом 1939-1945 р.р. трактується як Голокост. Нацистський Голокост відрізнявся особливою жорстокістю. Німецьке командування вирішувало «єврейське питання» в декілька етапів. Із початком радянсько-німецької війни (1941-1945 р.р.) особи єврейської національності були відокремлені від неєврейського населення. На Чигиринщині євреї платили, крім податку, який був накладений на всі верстви населення, ще й одноразовий податок в розмірі 50 крб. [2, 15]. Наступним етапом була конфіскація їхнього майна, і повне витіснення євреїв із усіх сфер економічного життя та розорення. Останній етап розпочався на окупованій радянській території із зими 1942 р. Зокрема на Чигиринщині сім’я Кривошеїв, ризикуючи свободою і життям, переховувала молоду дівчину єврейської національності [11]. Поліцаї, які служили окупаційній владі, допомагали нацистам виявляти осіб єврейської національності. 8 березня 1943 р. родину Бурлаків, мати яких була єврейкою-вихресткою, напівживими закопали в пісках біля міста Чигирина. За наказом гітлерівців вони самі викопали собі яму. Хлопці, копаючи, співали: «Никто не узнает, где могила моя…». Загинуло 5 чоловік – Бурлака Марія, її дочка Дарина та два сини Іван і Федір, а також сліпа сестра Марії на прізвище Пасічна[10]. В 50-х рр. ХХст. рідні перепоховали останки загиблих на міське кладовище.

Після Великої Вітчизняної війни в стінах єврейської синагоги студентська та учнівська молодь відпочивала. Часто там відбувалися святкові вечори, концерти. Після молодіжних заходів проводилися танці.

В 50-60 рр. ХХ ст. місто Чигирин розбудовувалось. Молоді люди з ближніх сіл, одержавши паспорти, працювали на підприємствах міста.

Земельні ділянки для будівництва власного житла отримували біля Замкової гори. Будинки на вулицях: Привокзальній, Козацькій, Замковій, Кірова, Чапаєва мають у своїх фундаментах «масеви» із єврейського цвинтаря. У кінці 90-х років ХХ ст. в с. Галаганівка Чигиринського району було знайдено “масеву”, яка довгі роки виконувала функцію сходів. Нині вона знаходиться на подвір’ї НІКЗ “Чигирин” (вул. Грушевського, 26).

Трагедія Голокосту вплинула на демографічний чинник та міграцію. Із кінця 60 років ХХ ст. в СРСР розпочалася нова хвиля єврейської еміграції у США, Канаду, Австралію, Ізраїль. Із Чигирина в цей час також виїжджають родини євреїв. Молоді люди єврейської національності в 50-60 рр. ХХ ст. поступали у вищі та середні навчальні заклади в різні міста СРСР. Більшість з них додому в Чигирин на постійне місце проживання не повернулися. За волею долі, на Чигиринщині в другій половині ХХ ст. проживали яскраві представники єврейства. Особливо багато було євреїв серед педагогічних працівників.

Випускник Київського медичного інституту Корсуновський Іван Леонтійович, відпрацювавши в м. Донецьку 4 роки, у 1957 р. повернувся до рідного міста. Очоливши хірургічне відділення, Іван Леонтійович віддав районній лікарні 42 роки свого життя. За свою працю він був нагороджений орденом «Знак Пошани», медаллю «За трудовую доблесть». 11 грудня 1993 р. Івану Леонтійовичу Корсуновському присвоєно звання «Почесний громадянин міста Чигирина».

Молода дівчина родом із Молдавії Дора Іссаківна Краснопольська після закінчення Одеського державного університету за розподілом приїхала у Чигиринський сільськогосподарський технікум і все життя пропрацювала в ньому викладачем політекономії. Станом на березень 2013 р. вона проживає в місті, яке стало для неї рідним.

Із часів заснування відділення банку СРСР в Чигиринському районі в ньому працював спочатку економістом, а із 1978 по 1987 рр. управляючим Яків Абрамович Кохановський. Він був випускником Одеського інституту народного господарства.

У 60-70 рр. ХХ ст. в місті Чигирині промислові підприємства були вже реконструйовані або споруджені заново. Провідних спеціалістів для роботи на них не вистачало. Керівництво Чигиринського райкому партії запросило Камінського Якова для роботи технологом у безалкогольному цеху міського харчокомбінату. «Лимонад», виготовлений за технологією Якова Камінського, користувався великим попитом по всій Україні[12].

На початку 70-х років ХХ ст. на місці колишньої чимбарні відкрили хутрову фабрику. Із міста Таганрога були запрошені Розенфельд Володимир Ізраїльович та його дружина Раїса Федорівна – спеціалісти з пошиву хутрових головних уборів [13].

У другій половині 80-х років ХХ ст. головою колгоспу «Перемога» був Кохан Віктор Васильович. В ці роки колгоспники села Вершаці досягли значних успіхів у виробництві сільськогосподарської продукції. Господарство отримало найбільші в районі врожаї зернових культур. В 1988 р. колгосп «Перемога» зібрав із гектара 44,7 ц пшениці. Підвищився і матеріальний добробут селян. Із 1983 по 1988 рр. у Вершацях заасфальтували всі вулиці та провулки. Були побудовані будинки для молодих спеціалістів, які проживають в них і тепер.

Отже, в другій половині ХХ ст. керівниками та провідними спеціалістами у медицині, освіті, банківській системі, промисловості та сільському господарстві були особи єврейської національності.

У 1974 р. у єврейській синагозі розміщувалась Чигиринська районна машинолічильна станція. Вже в 1978 р. вона мала назву Чигиринська районна інформаційно-обчислювальна станція державної статистики. В березні 1979 р. там знаходилась Районна школа автомотолюбителів, директором якої був Вольф Гершман.

За статистичними даними, в 1979 р. в Черкаській області нараховувалось єврейського населення – 8700, в 1989 р. – 6505, в 2001 р. – 1479 осіб. Єврейського міського чоловічого населення в Черкаській області в 2001 році проживало – 699 осіб, жіночого – 780 осіб. В сільських населених пунктах Черкащини нараховувалось 18 чоловіків та 8 жінок єврейської національності. Своєю рідною мовою вважали іврит у 1989 р. – 10,8% населення, а в 2001 р.- 4,5%. На Чигиринщині в 1989 р. проживало 44697 осіб, лише 5 із них – єврейської національності, а вже в 2001 р. нараховувалось 36111 осіб, 2 представники єврейства.

Цифри говорять самі за себе – особи єврейської національності активно виїжджали за кордон, зокрема в США та Ізраїль. Також із Чигиринщини молоді люди з єврейським корінням їхали у обласні центри в пошуках робочих місць та навчання. Багато молодих людей із Чигирина проживають в столиці – місті Києві.

Після багатьох років роботи в Чигиринському сільськогосподарському технікумі викладачем юридичних дисциплін переїхав жити в місто Київ Юрій Вольфович Гершман. Станом на березень 2013 р. він працює деканом юридичного факультету Київської академії водного транспорту. На будівельних роботах працюють батько і син Розельфельди.

Справджуються слова французького історика Фернана Броделя: «Если евреи прибывали в ту или иную страну, тот это означало, что дела там идут хорошо или пойдут лучше. Если они уезжали, то это означало, что дела тут идут плохо или пойдут хуже».

На початку 2010 р. останні чотири стели молоді люди міста Чигирина вивезли з єврейського цвинтаря для своїх потреб. Влітку 2011 р. брацлавські хасиди встановили на єврейському цвинтарі меморіальну дошку з іменами похованих там євреїв. У першій декаді березня 2014 р. меморіальну дошку на єврейському цвинтарі було сплюндровано. Невідомі облили її горючою речовиною і підпалили. Технічний стан меморіальної дошки вкрай незадовільний і потребує реставрації.

Історія єврейства на Чигиринщині є не перегорнутою сторінкою минувшини всього Черкаського краю. Єврейський цвинтар «кіркут» вважається об’єктом культурної спадщини комплексної пам’ятки історії, архітектури, ландшафту національного значення «Замкова гора» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин».

1.ДАЧО – 697оп.1.ед.184.

2.ДАЧО – Р – 58с. – оп1 – Спр.1 – Арк. 15.

3.Єврейские хроники. XVII столетие (Эпоха «Хмельниччины»). Иследова-

ние, перевод и коментарии С. Я. Борового, «Гешарин», 1997. – С. 49-51

4.Живописная Россія. Отечество наше в его земельномъ, историческомъ,

племенномъ, экономическомъ и бытвомъ значеніи TV. Часть первая. Издание

Товарищества М.О. Bольфъ., С – Петербургъ, Москва., – 1897.- С. 197-198

5.Картовцова Е. Обрусенные землевладение в Юго-Западном крае, К. 1847.

С 40-41

6.Мариновський Ю. Шофар.Документы и материалы по истории евреев на

Черкасчине .Нач. ХIХ ст.-1960-х годы. Историко- краеведческий альманах,- «Вер-

тикаль».Черкассы, 2004.- С.20

7.Там само- С 43.

8.Там само- С32-33.

9.Там само- С-53.

10.МПД автора : Бурлака В.І, 1936 р.н.,м.Чигирин

11.МПД автора : Кривошея К. , 1932 р.н.,м.Чигирин

12.МПД автора : Розенфельд Т. , 1961р.н ,м.Чигирин

13.МПД автора :Цибенко Г.Н.,1931 р.н.,м.Чигирин

14.«Памятные книжки Киевской Губернии» із 1895- 1915рр.-С 139-202.

15.Полін.Вибрані статті, 2011.-С.220-384.

16.Сборникъ сведеній по Кіевской Губерніи и адресъ-календарь на 1887-

К.,Типографія Губернскаго Правленія,- С.58.

17.Списокъ населенныхъ месть Кіевской Губерніи. Изданніе Кіевскаго Гу-

бернскаго Статистическаго комитета, К.Тип. Ивановой,-1900-С.245.

18.Солодар А. Нариси з історії Чигиринщини. Монографія.-Черкаси. – «Від-

луння-Плюс».-2003.-С.103-109.

19.Фундуклей И. Статистическое описание Кіевской Губерніи, изданное.-С-

Петербургъ в типографіи министерства внутренних делъ-1852.-С.250-251.

20.Там само.-С.252-253.

21.Там само.-С.255-258.

22.Юго-Западному отделенію Россійськой Экспортной Палатъ, редакціии

конторе изданія, « Весь Юго-Западный край», К,Тарасовская, 6.-С.653.

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *