Із другим днем народження, солдате!

Минає 3 роки з того дня, як в акурат на день народження дружини Вікторії повернувся з ДНРівського полону рацівчанин Вадим Бабенко.

Воїн-доброволець, захисник Донецького аеропорту потрапив у ворожий полон у січні 2014 року, коли там ішли найзапекліші бої. В одному з таких вогненних бойовищ ми втратили героя-земляка Володимира Загубу з Новоселиці, а Вадима захопили сепаратисти. Півроку пекла полону були найтяжчими в його житті. Поранення, тортури від терориста-маніяка «Гіві», парад ганьби на вулицях Донецька. І каторжні роботи. В полоні молодий чоловік отримав перелом кісток тазу, з яким практично без медичної допомоги пролежав 27 днів.
І лише коли терористи зрозуміли, що фізично не можуть повернути його до важких робіт, дали дозвіл на повернення «необмінного» кіборга 95-ї бригади додому. За збігом обставин, визволення сталося саме на день народження дружини Вікторії, яка разом із донечкою Даринкою і Вадимовою мамою Вірою майже 6 місяців молили долю про його повернення.
2 липня 2015 року полоненого кіборга було звільнено завдяки участі в цьому тяжкому процесі Служби безпеки України, Міноборони та групи «Паріот».
Незабаром за сприяння черкаської групи «Патріот» Вадим прибув після Дніпропетровського госпіталю в рідне Рацеве.
Вдома покалічений воїн таки став на ноги, але війна наздогнали його іншим страшним відлунням – гепатитом С, який йому «прищепили» в полоні. Родина, друзі, добрі люди, односельці допомогли і в боротьбі з цією підступною недугою.
Сьогодні Вадим живе болючими спогадами про війну та про втрати побратимів, про морок полону. Цей біль ще невиліковніший, ніж зламані кістки чи гепатит… А своє повернення із застінків Донецького СБУ, де його на ціле півріччя ув’язнили терористи, герой-АТОвець вважає своїм другим днем народженням. Тримайся, земляче!
Зі святом Вас, родино Бабенків.
Многая літа Вам, мирного неба!
 
Рани заживуть. І стихне канонада,
Й перестане снитися війна…
Згадуй, як ступив уперше, брате,
На стежинку в сивих полинах,
 
На спориш від спеки ще гарячий
На отаву свіжу, молоду…
Їхав із полону неходячим
В думці впертій: А таки ж піду!
 
І пішов… Й перемагаєш болі
Наяву і ті, що мучать в снах,
Де ти ще біжиш на полі бою,
Там де гинуть друзі на очах…
 
Вижив ти й вини нема твоєї
В тому, що війна не помира!..
Спробуй буть щасливим тут з сім’єю,
Молодий і сивий ветеран.
 
Наталя ЯКОВЛЄВА,
Тетяна ЛЕБЕДЕНКО, кор. «ЧВ»

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *