Банальна петарда може стати вбивцею чи злякати до смерті

Син-підліток повернувся зі школи вчасно. Радісний і рум’яний з прохолоди спішив розказати: – Мам, ми сьогодні додому зі школи йшли із хлопцями. Так навеселилися!
Переказані сином хлоп’ячі забавки, кумедні анекдоти розсмішили і мене.
Але на ранок, коли мій школяр почав збиратися на навчання, уже якось стало не до сміху. На рукаві нової недешевої (а що тепер задарма?!) куртки сиділа хоч і не велика, але доволі помітна пляма. Спроба витерти ляпку привели до того, що на її місці засвітилася така ж по формі та розміру дірка. А волога серветка, якою я спробувала витерти огріх відчутно пахла чимось хімічним, скоріш всього порохом.
— І що це?, – суворо і знервовано запитала я, гарячково думаючи в що тепер одягати свого парубка до школи.
— Мам, чесно не знаю де це взялося, – старший син закліпав очима, в яких приховувалась якась каверзна таємниця.
— А я знаю!, – трохи єхидненько, але впевнено заявив мій молодший – першокласник. – То вони з пацанами, петардами кидались.
Від повідомлення мене аж заціпило на мить.
— Та ти хоч розумієш, що з цього могло статися?! Я вже не говорю про можливість потрапляння в очі… А якби куртка загорілася? Чи встигнув би ти розстебнути замок, зняти з себе цю палаючу синтетику? Та навіть обплавлена на тобі водолазка спалила б 40-50% шкіри. Ти розумієш, що такі дурні забавки можуть стати смертельними?!
Старший син зблід, а менший продовжив сипати повідомленнями від яких холола кров.
— А мої однокласники петарди в капюшон один одному кидають. А Сашко навіть показував, як він петарду, як сигарету курить…
Того дня мої хлопці до школи спізнилися, вислуховуючи мої нотації, перестороги та настанови про безпеку життєдіяльності. Проте тепер я взагалі реально боюсь відпускати з дому, як в час навчання, так і в час дозвілля обох своїх чад – і старшокласника, і першокласника.
Наближається святковий передноворічний час. В цей період різноманітні піротехнічні засоби стають чи не найдохіднішим товаром. Небезпечні забавки у відкритому доступі може купити будь-хто. А серед дітей в рази більший інтерес до них та бажання це купити…
На роботі не стрималась, щоб не поділитися своїми переживаннями з колегами. – Ти про дітей, а я й сама, навіть звуків від цього боюся, – тривожно обізвалась економіст Лєна – переселенка з Донецької області. – Це так схоже на постріли під які ми тікали із зони бойових дій.
— А мій чоловік, ветеран АТО, хоч і пройшов пекло війни, а вже два роки ніяк не може відійти… В новорічну ніч на вулицю не виходить, – вставила слово й інша моя колежанка.
— Могло б бути смішним, коли б не було страшно: його побратим минулого новоріччя дітей і дружину в погріб від салюту ховав, злякавшись, що обстріл…
Залягла глуха тиша. Всі щось обдумували. Отак маленька петарда чи веселий салют, хоч і не прямо, але добряче налякали чимале коло людей.
— Обходились без них колись, обійшлися б і тепер, – загриміла шваброю технічка баба Поля.
— Забороняти треба! І не час тепер. І небезпечно це.
— А як думаєте ви?
Тетяна ЛЕБЕДЕНКО, кор. «ЧВ», за телефонним дзвінком жительки Чигирина Ольги М.

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *